Наші волонтерські котики сьогодні їздили в село Загальці, Бородянський район. Набір волонтерський "стандарт" - три білих буси і один недобус, заповнених під дах.
Ми вдруге приїхали в це село (перший раз були 13 квітня). Вже знали родини, орієнтувалися на їх запити. Акцент цього разу був на посуд (від кастрюль до чашок), постільну білизну, ковдри, подушки, плівку для вікон. Продуктових наборів у нас було не багато, усього 80 шт, хліба 200 буханок, 55 пасок, різна хімія та засоби гігієни (памперси, прокладки, серветки), дитяче харчування, жарознижувальні ліки. Ще з нами поїхало насіння для городу. Тепер будуть в людей буряки, кабачки, помідорки, огірки, редька, буряк. Не було в магазині перцю тоді, то залишились без перцю.
Незмінними залишаються запити на хліб, продукти, ліки, корм для тварин. Все це розлетілося, як пиріжки на морозі.
Наші волонтерські котики сьогодні їздили в село Загальці, Бородянський район. Набір волонтерський "стандарт" - три білих буси і один недобус, заповнених під дах.
Ми вдруге приїхали в це село (перший раз були 13 квітня). Вже знали родини, орієнтувалися на їх запити. Акцент цього разу був на посуд (від кастрюль до чашок), постільну білизну, ковдри, подушки, плівку для вікон. Продуктових наборів у нас було не багато, усього 80 шт, хліба 200 буханок, 55 пасок, різна хімія та засоби гігієни (памперси, прокладки, серветки), дитяче харчування, жарознижувальні ліки. Ще з нами поїхало насіння для городу. Тепер будуть в людей буряки, кабачки, помідорки, огірки, редька, буряк. Не було в магазині перцю тоді, то залишились без перцю.
Незмінними залишаються запити на хліб, продукти, ліки, корм для тварин. Все це розлетілося, як пиріжки на морозі.
Ми розпочали роздачу з сім'ї, в якої на подвір'ї та городі - воронки від снарядів, один будинок вигорів вщент, інший- зруйнований. Машина, сарай - посічені осколками.
Чуйна відверта пара, які чекають на приїзд своїх дітей. Але дітям поки нема куди приїжджати... Дозволили нарізати квітів додому.
Далі була родина, яка живе у зруйнованому будинку. Зруйнована літня кухня. Зруйнова двоповерхова споруда біля будинку, гараж, сарай. Спалені дві автівки - нива та газель. Але люди продовжують жити, прибирають потроху сміття.
До речі, у селі почали відновлювати світло - встановлюють нові стовпи, міняють провода. І прибирають, розчищають подвір'я та вулиці від уламків.
Знову зупинка. Знову люди підходять, радуються хлібчику, продуктовим наборам, пледам та ковдрам. Просять для своїх сусідів, яких немає на місці. Не відмовляємо. Підказують, де є літні люди, які не можуть дійти до центру, щоб отримати гуманітарну допомогу. Пишемо адреси, плануємо заїхати.
Наступними іде родина пані Ірини, яка в минулий раз дала нам банку молока. У неї корови і телята. Всі вижили. Ми хотіли тоді купити молоко, але хозяйка дала даром за умови, що повернемо банку)
Привезли їй дві банки. Зразу скажемо, що тепер ми їй маємо привезти чотири банки))) В кожну машину волонтера по банці.
Поки ми доїхали до кінця села, роздали все. Але попит залишився на постільну білизну (чому? Бо кажуть, що орки розстрілювали постіль), пледи, ковдри, подушки, посуд (кастрюлі, сковорідки).
Ми питали у селян, що треба привезти в наступний раз. Відповідали, привозьте, що буде. Хотіли взяти у них номер телефону, сказали, що орки забрали мобілки. Зі своїми родичами спілкуються, як хтось проїжджає біля них та дасть подзвонити.
Люди були раді нас бачити, поспілкуватися. Подушкам та ковдрам раділи як діти. Селянам тяжко, вони і плакали, і сміялися, і шуткували, і просили всім передати: "Дякуємо, що не забуваєте та допомогаєте".